Січень 2018
Лекція 5. Середнє Подніпров’я. Полтавська обл., Миргородський та Гадяцький р-ни; Черкаська обл., Чорнобаївський р-н. Жіноче святкове вбрання на межі ХІХ – ХХ ст. на основі досліджень Федора Вовка.
В альбомах Домініка П’єра де ля Фліза знаходимо чи не найдавніші зафіксовані в малюнках комплекси одягу селян середини ХІХ ст., які становлять безперечну наукову цінність і стали основою всіх подальших етнографічних досліджень.
В 1900 році вишивка білим по білому була з успіхом представлена на Всесвітній виставці декоративно-прикладного мистецтва в Парижі, де український павільйон створила Олена Пчілка.
Саме в центральній частині України індивідуальність народу реалізувалась найповніше. Вишивка тут відзначалася більшим розмаїттям. Вбрання швидше піддавалось сучасним змінам, які не витісняли традиційні елементи, а доповнювали їх. Так поява крамної тканини і пошиті з неї спідниці не витіснили домоткану плахту, яку можна було зустріти в ужитку навіть в ІІ пол. ХХ ст.
Словник:
Гало – куля із темно- або світло-зеленого скла (в діаметрі близько 14 см), яка використовувалась для розгладжування наміток та тонкого полотна.
Дерга (дьорга) – жіночий поясний одяг, виготовлений з домотканої вовни, який носили в будень замість плахти. Дерга вирізнялась глибоким чорним або темно синім кольором, який отримувала від фарбування натуральним мінеральним барвником – індиго.
Протор – голка без вушка, якою прикріплювали очіпок до голови.
Рядовина – тонке сукно, переважно білого кольору, що має в основі не вовняну, а лляну чи конопляну нитку. Використовувалась для пошиття юпок, що кроєм були коротшими від свит, а завдяки рядовині, ще й значно легшими.
Відео на Youtube від Koza Media
