Лекція 4. Гуцульщина та Покуття. Івано-Франківська обл., Верховинський та колишній Городенківський р-ни. Жіноче святкове вбрання поч. ХХ ст.
Гуцульщину називають “бастіоном” у захисті традиційної культури. Попри всі віяння часу до 50-х років ХХ ст., принаймні у святковому одязі, гуцули дотримувались “свого”, “старовіцького”.
Словник:
Шелести – металеве намисто з легких пустотілих дзвіночків або монет, що були розділені в чіткому ритмі “переліжками” (спіральками). Про дзвіночки говорили “для оберігання княгині від усього злого”.
Волічка – вовняна пряжа переважно червоного, оранжевого та жовтого кольорів, якою обмотували заплетені коси, а також прив’язували довгими петлями до зачіски на потилиці, на зразок стрічок.
Кептар – безрукавний короткий кожух, пошитий з однієї або двох овчин; його поли, пройми і низ облямовуються шкіряними або плетеними вовняними шнурками, перед оздоблюється вишивкою геометричного (пізніше – рослинного) характеру.
Мосяжник – майстер, який оздоблював шкіряні та хутряні вироби металевими “цітками”, “бобриками” (головки металевих цвяхів), “пшеничкою”.
